У Спілці письменників – поет з Білозерського

Переглядів: 830 0 27.01.2020 в 09:30:29 Творчість
У Спілці письменників – поет з Білозерського

Серед плеяди талановитих поетів великого Добропілля вирізняється творчість Сергія Нікоди. Його самобутність визнають не тільки місцеві колеги по перу та читачі, але й професійні літератори. Як поет він вже публікувався в поетичних збірниках місцевих поетів «На крилах надії», «Здобуття крил», «Від хутора до міста», «Дотик», а також в різноманітних літературних альманахах. Наприкінці 2017 року він увійшов до Міжрегіональної спілки письменників України (МСПУ), і автоматично до Міжнародного товариства письменницьких спілок. Окрім того, вже протягом п’яти років Сергій Вікторович є керівником літературної студії «Відродження» м. Білозерське, де народився і зараз мешкає поет.«Справжній художник повинен змагатися з собою, а не з іншими», - вважає він.

Ще навчаючись у школі, яку, до речі, закінчив з золотою медаллю, він вступив до Заочного Народного Університету Мистецтв за фахом станкового живопису та графіки. А по закінченню школи став студентом Харківського державного (нині національного) педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Саме у той час пише пісні, бере участь у фестивалях авторської пісні і стає лауреатом бардівського фестивалю «Есхар». Згадує, як під час життя в Харкові друзі допомогли йому зробити студійний запис його пісні «Консервна банка». Вона стала хітом і постійно лунала на радіо.

Та після ДТП Сергій був змушений повернутися у Білозерське. У Добропіллі в той час готувалася до друку поетична збірка місцевих поетів «На крилах надії». Одним з її редакторів був Володимир Овчаренко, який колись працював в нашій газеті літпрацівником і деякий час очолював літературний гурток. Свого часу він вважався серед поетів одним з найкращих, а його гурток «Крила» об’єднав цілу низку талановитих поетів Добропільщини. Саме Овчаренка Сергій вважає одним з своїх літературних наставників. Батько Сергія Віктор Нікода також був літературно обдарованою людиною, його навіть називали білозерським Єсеніним, і його літературний хист передався й сину. Та одного разу, коли Сергій показав свої вірші батькові, той прокоментував, що йому вже нічого порадити, адже син його літературно перевершив.

 

Спілкуючись з талановитим поетом, я запитала у нього:

- Як і коли ти вирішив вступити до Спілки письменників?

- Одного разу моя племінниця познайомила мене з видавцем Анатолієм Вороновим. Ми спілкувалися лише заочно, через соціальні мережі, і через деякий час він вирішив опублікувати добірку моїх віршів у літературно-художньому альманасі. Читаючи його, я виділив для себе публікацію Євгена Матвєєва. Я тоді ще й не знав, що він очолює МСП в Одесі. Я знайшов його сторінку в соцмережах, між нами почалася переписка, а невдовзі він запропонував мені вступити до лав письменників. Він на деякий час замінив мені Володимира Овчаренко, який був для мене першим редактором і вчителем.

- Сергій, чи якось посприяла Спілкатвоєму літературному розвитку?

- По-перше, щоб увійти в Спілку, я створив свій вінок сонетів «Душа», але це була не вимога Спілки, а моє власне бажання довести свій професійний рівень. Окрім того, у мене з’явилася можливість публікуватися на сайті і в літературному альманасі МСПУ. Саме на цьому сайті я дізнався про міжнародний конкурс у Нью-Йорку, де увійшов у двадцятку кращих поетів.

Вірші Сергія Нікоди прочитали понад дев’ятнадцять тисяч онлайн-читачів, але власного поетичного збірника, на жаль, поет так і не має, бо це нині недешеве задоволення. Отож, ми знайомимо нашого читача з його творчістю.

***
Над хаосом жизни, над сонмом разлук
есть что-то помимо материй.
Так вертит гончар свой натруженный круг,
ровесник минувших империй.

И в глину вдыхает отчётливый смысл,
что с формою слит воедино:
вот чаша – в неё наливают кумыс,
из этой посуды едим мы.

Не так ли поэтов отчаянный хор
вдыхает смятение в строфы,
и между словами рождается спор,
как будто бы небо спускается с гор,
иль шествуем мы на Голгофу?

***
Какая долгая зима,
И холод в брошенной квартире,
Где на часах уснули гири,
И вьюг февральских кутерьма.

Какая трудная зима,
И с каждым годом всё труднее
Мне мериться упрямством с нею,

И штурмом брать в мороз дома.

Какая светлая зима,
И снег, и Рождество Христово,
И радостная весть, и слово,
В котором будущность сама.

***

Две радуги сияли в небесах,
И я, шепча, загадывал желанья:
Одно – чтоб небу было оправданье,
Другое – чашу счастья на весах.

Они растаяли, как быстрые года
Мятежной юности – крылатой и беспечной.
К нам с возрастом приходит человечность
Взамен страстей, угасших навсегда.

Мы раньше покоряли города
И женские сердца пленяли песней,
Но я старался по законам чести
Жить… правда, получалось не всегда.

А нынче оправданья не нужны,
И, счастье обретая постепенно,
Стою, смиренно преклонив колено,
Своей уже не чувствуя вины.

Две радуги – две детские мечты
Сбылись совсем не так, как мне хотелось,
И я вступаю осторожно в зрелость,
И за собой уже не жгу мосты.


Джерело: НОВИЙ ШЛЯХ




avatar
Загрузка...
Наверх