Автографы от космонавтов и победы спортсменов – что происходило в Доброполье в июле 1986 года

Сучасним міським дітям невідомо, що таке праця у колгоспі, а ось у Радянському Союзі це було звичайною практикою – робота школярів на полях та у садах. В першому липневому номері 1986 року «Шлях перемоги» розповів, що учні школи № 9 з Білицького працювали на ланах колгоспу «40 років Жовтня». Хлопці та дівчата проживали у таборі в селі Іванівка, просапали 120 гектарів кукурузи та 40 соняшнику і заробили майже 4 тисячі карбованців. Розпорядилися ними так – частину направили у фонд допомоги чорнобильцям, тисячу на обладнання класних кімнат та спортзалу, решту – на екскурсію до Краснодону. 160 гектарів пропололи у тому ж колгоспі і учні Білицького ПТУ № 83.

Завод труб високого тиску свою продукцію направляв не тільки на будівництво каналу Дніпро-Донбас, а і в інші регіони – тридцять труб поїхали до Башкірії. Комсомольці заводу обладнали на території підприємства спортивний майданчик та зону відпочинку.

На чемпіонаті України з важкої атлетики робітник «Добропільської» Михайло Битков виконав норматив майстра спорту СРСР, а Ігор Іванов, який служив в армії і представляв команду Збройних Сил, обійняв третю сходинку та потрапив до складу збірної країни.

Шахраї були у всі часи, лише методи були різні. Якщо зараз вам на телефон приходе повідомлення про «виграш автомобіля», то 30 років тому у поштовий ящик приходили «листи щастя». До редакції звернулася збентежена жінка – їй надійшов такий лист, в якому стверджувалося – листа треба переписати 20 разів та надіслати різним адресатам, інакше щастя буде оминати. 

Газета повідомила, що на залізничній станції Добропілля незабаром відкриється каса попереднього продажу квитків на поїзди далекого слідування. До того часу добропільцям, аби придбати квитки, доводилося їздити до Красноармійська. З того ж Красноармійська по середам та суботам до Добропілля приїздила машина з прального комбінату та брала речі в хімчистку. А автомобіль комбінату побутового обслуговування колесив районом та пропонував хліборобам трикотажні та швейні вироби, взуття. Також прямо у полі перукар робив стрижки механізаторам. У тролейбусному депо нараховувалось 11 тролейбусів, та кожного дня у ремонті перебувало два-три з них. Причини – незадовільний стан доріг та відсутність якісного ремонту техніки. За рік один тролейбус пробігав більше 70 тис. км, та жоден з них не пройшов капітального ремонту.

19 липня газета сповістила про закінчення збирання ранніх зернових.

Бджоляр Яків Лапко кошти, виручені за мед з одного вулика, перераховував у Радянський фонд миру, за чотири роки це склало 800 карбованців. Згодом до цієї справи долучилися і три його сини та зять. На вуликах були прикріплені таблички «Бджолина сім’я працює у Фонд миру». А ветерани війни шахти «Білозерської» розповіли, що на День Перемоги їм виписали  премію у розмірі 30 карбованців, про що керівництво і повідомило в урочистій обстановці. Та натомість, ці преміальні включили до заробітку, і його загальна сума перевищила 300 карбованців, а це пенсіонерам не дозволялось. Ветеранам зменшили зарплату, та ще й податок нарахували по вищій сітці. 

Мешканці вулиці Садової у Святогорівці зраділи, коли дорогу заасфальтували, та дорожники вмудрилися знести кілька стовбів. Тимчасово електрики повісили так звану «лапшу», стали виникати перебої напруги, у людей погоріли холодильники. У  Гульовому  Шилівської ради городи селян стали засолюватись, а вода затоплювала підвали. І все через те, що колгосп ім. Леніна розорав поля до самої річки, це і призвело до таких наслідків. Теж саме зробили і в колгоспі ім. Жданова.

В Москві в липні пройшли Ігри доброї волі, на яких золоті нагороди виборов гімнаст Валентин Могильний. Він народився у Дніпропетровській області, згодом батьки переїхали до Добропілля. Валентин вчився в СШ № 7 і займався гімнастикою у тренера В.Т. Астаф’єва. Згодом опинився у столиці СРСР, ставав неодноразово чемпіоном країни, світу та Європи. За елегантність виступів його називали «Моцартом гімнастики». На жаль, у 2015 році він помер, не доживши до 50-річчя трьох тижнів.

Електрослюсар шахти «Добропільска» С. Кедис мав незвичайне захоплення – після кожного польоту радянського космонавта він надсилав до Зоряного містечка листівки з проханням розписатись на них нових героїв космосу. У липні його колекція поповнилась автографами чотирьох космонавтів, серед яких були підписи Леоніда Кизима з Красного Лиману та Олександра Волкова з Горлівки.