Новосьолова Лариса Іванівна

Просмотров: 1393 1 28.05.2013 в 12:37:38 Литераторы
Новосьолова Лариса Іванівна
Новосьолова Лариса Іванівна

    Новосьолова Лариса Іванівна народилася 18 травня 1942 р. у селі Алексіївка, Ворошиловоградськой області. З’явилася Лариса в тяжкі військові роки. Батька свого маленька Лариса ніколи не бачила. Коли почалася війна його призвали на фронт, звістку про народження дівчинки він отримав, захищаючи Батьківщину від фашистських загарбників. У відповідь надіслав лист у віршах, що і донині   зберігається в сімейному архіві.
   В 1950 році вона пішла до школи, а в 1952 році вони разом із мамою переїхали в місто Донецьк. Там Лариса закінчила школу, після цього одержувала освіту в Педагогічному училищі. В 1967 році закінчила Харківський інститут мистецтв, у тому ж році  вийшла заміж і народила дочку Олену.
    В 1968 році переїхала з родиною в місто Бєлозерське Донецької області. Тридцять чотири роки свого життя Лариса Іванівна присвятила цьому місту. Працювала викладачем гри на фортепіано в Дитячій музичній школі №3, де завжди звучали прекрасні, що зачаровують своєю гармонією й благозвучністю, твори композитора Лариси Іванівни. Жодний  захід школи й міста не проходив без віршів і пісень Новосьолової Лариси Іванівни. В її творчості були присутні і натхненність, і любовна лірика, і захоплені вигуки про природу рідного краю, і безмежна, беззавітна любов до Батьківщини. Нею також написано багато дитячих пісень, віршів, а також музичних творів.               
     Ларисі Іванівні Новосьоловій привласнене звання Самодіяльного композитора.
     Важка невиліковна хвороба 1 липня 2002 року забрала життя поетеси, композитора й видатного діяча мистецтв Новосьолової Лариси Іванівни. Після смерті було надруковано збірник "Крила надії", у який увійшли вірші й пісні цієї видатної жінки. Пам'ять про Ларису Іванівну й зараз продовжує жити в серцях її сім’ї, друзів та шанувальників її чарівної творчості.
Анна Раленко


Новолёлова Лариса Ивановна
Добропольский вальс

Есть город шахтёрский в Донбассе –
И пусть он совсем небольшой,
В любую погоду прекрасен,
Мы любим его всей душёй.

Сияют вечерние зори,
Под ветром шумят тополя…
Всё это – родные просторы,
Любимая с детства земля!

Водой Золотого Колодца
Гордиться наш край с давних лет,
И в песнях недаром поётся,
Что лучше воды этой нет.

Люблю эти хлебные нивы,
И шахты в лучах золотых,
Люблю я наш город счастливых,
Красивых людей и простых.

Пусть светятся радостью взоры,
Пусть счастье придёт в каждый дом.
Трудом прославляет шахтёры
Наш город, в котором живём!
***
Слушая «Реквием» Моцарта

Реквиема трепетные звуки
Жалобно и нежно зазвучали.
Сердце сжалось вдруг от чьей-то муки,
От тоски, от боли и печали.

А в душе и слёзы, и блаженство
Вызвал это «Реквием» звучащий,
Гармоничных звуков совершенство,
Словно где-то в небесах парящих.

Словно я одна во всей вселенной.
Обо всё ничтожном забываю.
И под звуки мессы вдохновенной
Вдруг объятья смерти ощущаю.

Унеслись куда-то все заботы,
И потребность бытовых желаний,
Повседневность жизни и работы,
Даже сладкий миг воспоминаний.

Всё ушло. Душа летит свободно.
В высший мир, что приоткрыл нам гений.
О, великий Моцарт благородный,
Преклоняю пред тобой колени.

Пенье на мгновение смолкает,
Чтобы разразиться с новой силой.
Даже страх пред смертью отступает,
Кажется желанным мрак могилы.

Покорившись силе драматизма,
Музыке божественной внимаю.
В величайшем пафосе трагизма
Смысл высокий я вдруг принимаю.

Я осознаю, что будут вечно
Люди наслаждаться этой пьесой.
Как прекрасна и как человечна
«Реквиема» траурная месса!
***
Чом ти, вербонько…

Чом ти, вербонько, нахилилася?
Жовте листячко закрутилося,
Де ж поділася та криниченька,
Мабуть, висохла вся водиченька?

Чом ти, дівчино, зажурилася?
Бути в парі вам не судилося.
Тож не плач, не плач, марно сліз не лий,
А забудь його – він тепер не твій.

Чом ти, вербонько, нахилилася?
Жовте листячко закрутилося.
Як прийде весна, оживе все знов,
Та не вернеться вже твоя любов!
***
Ястреб и голубка

Чёрный Ястреб над землёю низко пролетал.
Белоснежную Голубку вдруг он увидал.
Ястреб вихрем к ней помчался, не жалея сил,
И огромными когтями он её схватил.
На утёс скалы высокой он с ней прилетел
И в лучах заката солнца на неё смотрел.
Красота Голубки нежной в нём любовь зажгла,
Не видал он птице краше и белей крыла,
Говорит он ей: «Голубка, ты меня прости.
Триста лет любви искал я и не мог найти.
Ни с одной подругой в жизни я гнезда не свил.
Никого за три столетья я не полюбил!
Ты прекрасней всех! Хочу я быть с тобой одной.
В холод крыльями согрею, стану тенью в зной.
Песни лучшие на свете о любви споём.
Будем мы под облаками счастливы вдвоём!»
«Мы с тобой не пара, Ястреб, - говорит она, -
У меня есть милый Голубь. Я – его жена.
От тоски, коль не вернусь я, Голубь мой умрёт.
Отпусти меня на волю. Меня милый ждёт!»
И Голубка улетела. Ястреб тосковал.
И, взлетев высоко в небо, камнем вниз упал…
Из-за той Голубки белой он себя убил.
Кто не верит этой сказке – значит, не любил!
***
Портрет
(басня)

Ко Льву-художнику в салон
Однажды Пёс был приглашён.
Здесь встретил он почтенного Козла,
Лису, Медведя и Осла.
И, наконец, Шакал
Ко Льву последним прискакал.

- Друзья, - к гостям хозяин обратился, - 
Я рисовать немного научился.
Так вот: сегодня вы должны
Все оценить портрет моей жены.
Открыто, честно о портрете всё сказать.
И стали гости выступать.

А первым слово взял Козёл.
Вот он к картине подошёл,
Тряхнув седою бородою, сказал:
- Такой картины никогда я не видал!
Тут подошёл Медведь
И восхищённо стал реветь:

- Картина сделана отлично!
В ней всё так пышно, гармонично!
Тогда Осёл сказал: - И я
Согласен с вашим мнением, друзья!
Взгляд оторвать нельзя от этого холста.
Какое сходство! Красота!

Вильнув хвостом, произнесла Лиса:
- В портрете главное – глаза.
Как львицы нежный взгляд подчёркнут идеально,
Картина просто гениальна!
Доволен Лев был. Счастлив. Он сиял.
Он в позе гордой, слушая, стоял.

К картине подошёл Шакал
И сиплым голосом сказал:
- Такой шедевр в музей наш можно передать!
Но тут наш Пёс стал гавкать и рычать.
- Позвольте с Вами мне не согласиться.
Не вижу здесь портрета нежной Львицы!

Что все вы хвалите? Стыдитесь!
Ведь вы же просто Льва боитесь!
Так пусть же Лев услышит правду от меня:
Здесь на холсте – бездарная мазня!
И что-то Пёс ещё сказать хотел,
Но Лев его мгновенно съел.

Мораль сей басни такова:
Хоть ты и Пёс – не лай на Льва.
Но, если ты и правда смел,
Смотри, чтоб Лев тебя не съел!
***
Як кум з кумом розмовляли

Вечір. Літо. Над селом
Перші зорі сяють.
А два куми за столом
Тихо розмовляють.

Один каже: - Оце внук
Надумав жениться.
І де тільки він знайшов
Таку молодицю?

Другий каже: - Що ж, радій
Продовженню роду.
Він же дівкам на селі
Не дає проходу.

- Так-то – так, та він до неї – 
«Моя ти кохана!»
А вона ж що йому каже,
Чортяка погана.

«Мій Ван Дамм! Тепер з тобою
Будем кайф ловити!»
Тьху! Як повернеться язик
Таке говорити!

Ні вона, ні він ніде
Не хочуть робити.
Запитав онука я:
Як думаєш жити?

Він сміється: - Все – окей!
Не турбуйся, діду.
Оце з кралею своєю
До міста поїду.

Там у неї є квартира – 
Гарненька кімната,
Не те, що оце наша
Задрипана хата.

- Чим же тобі не вгодила
Твоя рідна хата?
Бач: садочок, город є,
Порося, курчата.

- Задарма весь вік не хочу
В селі працювати.
Буду їздить за Бугор,
Річми гарцювати.

І поїхав із села
Від рідної хати…
А це вчора приїхали 
До нас гостювати.

Навезли старій гостинців:
Дорогі чоботи,
Чаї різні і ковбаси,
Шоколади, шпроти.

Що робиться? Працювати
Молоді не хочуть.
Честь своєї Батьківщини
За доляри топчуть?

- Треба вчити нашу молодь
З честю працювати.
Тоді будуть Україну
Всюди поважати.

… Гаснуть зорі над селом,
Півні вже співають.
А два куми за столом
Все ще розмовляють.
***
Золотий колодязь
Там, де східний вітер травами шумить,
Біля край дороги криниця стоїть.
Кожен ту холодну, чисту воду п’є,
Бо чарівна сила в тій криниці є.

Приспів:
Золотий колодязь, золота вода,
Хай про неї знають села і міста.
П’ють цю воду люди і шанують всюди
Золотий колодязь, золота вода.

Пам’ятають люди, як у давнину
Цар Петро Великий їхав на війну.
Там, біля криниці, цар із коня встав,
Смачної водиці випив і сказав:

Приспів:
Золотий колодязь, золота вода,
Хай про неї знають села і міста.
П’ють цю воду люди і шанують всюди
Золотий колодязь, золота вода.

Швидко все минає і летять літа,
Щедро напуває всіх криниця та,
Голову лікує, сили надає.
Житиме той довго, хто ту воду п’є.

Приспів:
Золотий колодязь, золота вода,
Хай про неї знають села і міста.
П’ють цю воду люди і шанують всюди
Золотий колодязь, золота вода.











 






загрузка...
avatar
1 Sveta2291 • 19:39:32, 18.10.2015
Моя учительница!
avatar
Наверх