Загрузка...

Вир Громадянської війни на Добропільщині (1918-1920 рр.)

Просмотров: 1751 2 25.03.2010 в 22:33:22 Доброполье
Епізод 1. 

   Австро-німецька інтервенція Основними діючими особами Громадянської війни на Добропільщині були, звісно, червоноармійці та їх опоненти – білогвардійці. Встигли відмітитися тут і загони Української народної республіки в період австро-німецької інтервенції та боротьби за владу у 1918 р. Але, район сучасного Добропілля входив також у зону оперативних дій анархістів Н.Махно. Вперше анархізм в Гришин-Гуляйпольському районі дав про себе знати водночас із комунізмом, якщо не раніше. Деякі дослідники виру подій Революції 1917 р. і Громадянської війни 1918-1920 рр. користуються терміном «анархо-комунізм», натякаючи на спорідненість анархічних поглядів «головного анархісту усіх часів і народів» Н.Махно із комуністичними. Легендарний Батько ніколи не приховував своїх симпатій до комунізму і більшовиків. Щоправда, доля приготувала Нестору Івановичу низку неприємних сюрпризів від цих фаворитів… 

    До 1918 р. «сектор дії» Н.Махно обмежувався околицею Гуляй-Поля, та й переконливого авторитету серед однопартійців він не мав. Не дивлячись на значне поширення анархічних ідей серед народних мас, народного ватажка у селян Катеринославської губернії не було. Військове мистецтво однодумців Махна обмежувалось організацією пограбувань маєтків поміщиків, а також складів з державним добром. Коли Гуляйпольщину у березні 1918 р. облетіла звістка про наближення німецьких і австро-угорських регулярних військ, революціонери не змогли організувати достойного опору інтервентам. Щоправда, підготовка з Божою і більшовицькою допомогою велась, але 15 квітня, коли німці стояли під Чаплино, лояльні до нового режиму гуляйпольські анархісти підняли повстання, а майбутній Батько ледве ноги уніс. 

    Ще 7 квітні 1918 р. інтервенти оволоділи районом Синельникове і Павлограда, а 8 квітня – Костянтинограду (Краснограду) і Лозової. Згідно з планом оборони Донбасу, підготовленим командуванням Донецької пролетарської армії наприкінці березні і оголошеним на початку квітня, передній фронт оборони Донбасу планувалося розмістити на рубежі річок Сіверський Донець, Казений Торець і Берда. Лінії укріплення проходили на рубежі Яремівка – Довгеньке – Корулька – Черкаське – Третя Олександрівка – Сергіївка – Райське – Гродівка – Селидівка – Мар’їнка – Новомихайлівка – Великоанадоль – Розівка. В районі ст. Добропілля, Гришине, Фурсове передбачалося розташування винесеної групи військ, за спиною якої обладналися позиції піхоти зі стрілецькими окопами уздовж р. Казений Торець від Райського до Гродівки. В напрямі Добропілля – Чарторийське – Третя Олександрівка (частково уздовж р. Маячка) діяла бойова охорона, а на станціях Барвінкове і від Чаплино до Гришино (Красноармійська) були розташовані оборонні залізничні залоги. 

    До Бахмутського повіту інтервенти вдерлися 13 квітня 1918 р. – першою жертвою завойовників стало село Криворіжжя. Більшовицькі військові формування намагалися чинити організований опір. Вже 16 квітня 2-га Українська армія перейшла в контрнаступ з району Гришинського транспортного вузла в напрямі на Синельникове, а 3-тя Українська армія – з району Слов’янська в напрямі на Барвінкове, навіть на короткий час взявши останню станцію. Але, наступного дня на фронт прибули резерви і підкріплення з Німеччини (1-й Резервний корпус), і контрнаступ Рад зупинився. Інтервенти поновили наступ, і в середині квітня оволоділи Добропіллям і Олександрівкою, а вже 20-21 квітня Гришине, Слов’янськ і Краматорськ були окуповані. Залізниці Донбасу були переповнені ешелонами з більшовицькими формуваннями і… анархістами. Останні істотно не боронилися, але запам’яталися місцевому населенню своїми пограбуваннями і знущаннями. Особливо кепсько справи просувалися в селах уздовж залізниці Лозова – Слов’янськ. 

 Епізод 2. 

   Війна чотирьох Восени 1918 р. анархістський опір набуває нових обертів, і риси організованої повстанської армії. В районі Гришино починає діяти повстанський загін Петренка–Платонова. У жовтні-листопаді загін Н.Махно протидіє державній варті гетьмана П.Скоропадського й австро-німецьким окупантам в районі Дібрівських лісів на Дніпропетровщині. Тут славетний ватажок здобув довгоочікувану повагу однодумців і прізвисько «батько», оскільки неодноразово виводив повстанців зі смертельної небезпеки і здобував перемоги. Серед селян почали переважати анархістські погляди. У листопаді-грудні 1918 р. формування гетьмана і австро-німецькі війська залишили Гришин-Гуляйпольський район. 

   Разом із анархістами діють загони робітників, серед яких переважали суто комуністичні погляди. У жовтні-листопаді 1918 р. залізничники ст. Гришне сформували для повстанців три бронепоїзди. З району залізничного вузла гетманці з австро-німецькими формуваннями відступили в середині листопаду 1918 р. Але наприкінці листопаду Гришине взяли під контроль петлюрівці, з якими у анархістів і комуністів були давні рахунки. Боротьба зі змінним успіхом тривала близько двох тижнів, доки на початку грудня 1918 р. вузол не захопили білогвардійці Добровольчої армії. Останні півтора місяці 1918 р. в історичній літературі майже не висвітлені, і точного датування тут дотримуватися складно. 

   Білогвардійці вторглися в Донбас в середині листопада 1919 р., одразу ж після відступу з регіону австро-німецьких військ і державної варти гетьмана Скоропадського – висуванця Німеччини в Україні. В середині грудня білі загони розташовувалися у великих містах та на вузлових станціях Донбасу від Маріуполя до Ізюма. Вступивши з ними в бій на початку грудня, вже через два тижні загони Директорії почали залишати Донбас, відступаючи в напрямі Синельниково – Катеринослава й Олександрівська (Запоріжжя). Рідкі завіси не могли утримати регіон, і вже з кінця грудня для петлюрівців в Донбасі склалася важка ситуація у зв’язку з наступом червоних в районі Харкова. Загроза оточення і слабкість формувань Директорії поставили хрест на їх діях в Бахмутському повіті. 

    Після втечі гетьмана Скоропадського діяльність анархістів привернула на себе увагу комуністичної верхівки Російської республіки. З’явилось багато прихильників союзу комуністів з анархістами Махно, серед яких був Голова Раднаркому В.Ленін. Основний упор робився на близькість поглядів «червоних» і «чорних», а також на спільних ворогів – білогвардійців А.Денікіна й Української Директорії. У грудні 1918 р. після першого вагомого успіху махновців – взяття під контроль ст. Чаплине – було підписано угоду між більшовиками і махновцями про спільні воєнні дії. Згодом почався спільний наступ на Катеринослав і Павлоград – Лозову. Задля омани націоналістичної Директорії, Махно укладає хибну угоду із останньою, але в перші ж дні її порушує і поновлює наступ. Результат не дав себе довго очікувати: вже 2 січня 1919 р. Лозова була вирвана з рук січових стрільців. 5 січня було взято Олександрівку. 

   Наприкінці грудня 1918 р. – початку січня 1919 р. почався наступ махновців уздовж Єкатерининської залізниці в напрямі Юзівки. Загони Петренка оволоділи станціями Просяна, Демурине, Межова, Удачна, і в межах 1-2 січня 1919 р. – Гришине. Після переходу Гришино в руки анархо-комуністів, значну частину останніх спрямували в напрямі Синельникове, оскільки в районі Катеринослава зав’язалися тяжкі бої з військами Директорії. В напрямі ст. Очеретино Петренко відправив загін братів Клепенко, які отримали бойове завдання оволодіти лінією Очеретине – Мар’їнка. В районі Очеретино анархісти були зупинені білогвардійцями, і до травня 1919 р. (з невеличкими перервами) тут не вщухали тяжкі бої. 

   Петренко висилає загони в бік Слов’янська задля допомоги тамошнім червоним дружинам у боротьбі з білогвардійцями. Перші сутички махновців з білогвардійцями відбулися в 19 верстах від Краматорська (район Сергіївки). Уздовж недобудованої залізниці від Гришино до Павлограда місцеві селянські формування боролися з мобілізаційними загонами Директорії. Приблизно з 1 січня військових сутичок між петлюрівцями і білогвардійцями не спостерігалося: між ними буфером стали махновці, а потім – більшовики. Бої між анархістами і білогвардійцями сутички під Краматорськом, Слов’янськом і Розівкою принесли перемогу білогвардійцям, Гришине знов перейшло до рук останніх, після чого почався їх наступ на Гуляй-Поле з боку Гришино і Волновахи. 

   Контрнаступ махновців на Гришине 5 січня 1919 р. одразу ж захлинувся, і західніше вузлу розпочалися тяжкі бої. Наприкінці січня білогвардійці, що наступали з району Волновахи, займають Гуляй-Поле, відкинувши махновців до ст. Гайчур. Через малу чисельність білогвардійських формувань в Донбасі до кінця січня, тактика ведення боїв у останніх була такою: створювалися переваги над противником на залізничних вузлах і у великих містах. Так, 21 січня червоне командування відмічає дислокацію частин 11 Радянського українського полку в Новоекономічному, Новоселівці, Дружковці та Грузському. Гришне було зайняте противником, а частини 13 Радянського українського полку дислокуються в районі Павлограда разом із робітниками Гришино і Павлограда. А днем раніше в Гришине на короткий час вступили червоноармійці… В Дружковці знаходився 30-й бронезагін у складі трьох бронеавтомобілів, а в Слов’янську – 1-й Катерининштадтський німецький полк. Бронепоїзд № 8, який вже давно обіцяло червоне командування анархістам, знаходився в Катеринославі. 

 Епізод 3. 

   Позиційна м’ясорубка За допомогою Червоної армії, анархістам на початку лютого 1919 р. вдалося повернути собі Гуляй-Поле. Починається висування анархічних і комуністичних загонів в напрямі Донбасу. «Червоно-чорні» знову займають Гришине. Село і станцію Гришине, ст. Гродівка, Желанна, с. Галицинівка займає 2-й батальйон 11 Радянського українського полку, підсилений анархістами. Вже 7 лютого командувач червоних загонів в Катеринославщині П.Дибенко вимагає негайного вступу в бій бронепоїзда № 8, оскільки противник з району Гришино загрожує червоним і махновцям з тилу, що може викликати відступ загонів Дибенка до Лозової. Бронеплощадка, яка курсувала між Гуляй-Полем і Гришино, не могла забезпечити не те, що наступу червоних, а й належної оборони. В руках червоних залишався район західніше Костянтинівки, Дружковки. 

   За станом на 15 лютого, район Гришино займають 75-й піхотний Радянський полк, 15-й полк прикордонної охорони, батальйон 13-го піхотного Радянського Українського полку, бронепоїзд № 8 й артилерія трьохдюймової стрілецької зброї (2 стволи). Махновці з червоноармійцями перейшли в рішучий наступ, і вже за два дні урочисто вступили в Бахмут. Наступ на Очеретине, як і півтора місяці тому, результатів не дав. На 3 місяці район Гришине – Лозова перейшов під контроль анархістів з більшовиками. Фронт зупинився на лінії Очеретине – Красногорівка – Рутченкове. Ані наступи анархо-комуністів у середині лютого і березня 1919 р. з району Гришино на південний схід, ані контратаки білогвардійців у середині лютого в районі Красногорівки результатів не дали. 9 травня бронепоїзд № 8, який отримав низку пошкоджень у боях під Очеретино, було направлено на ремонт у Катеринослав… 

   Події в Бахмутському повіті протягом середини листопада 1918 – середини лютого 1919 рр. – найтемніша сторінка в історії Громадянської війни, оскільки даних з цього приводу практично немає. Період анархії, врешті-решт, закінчився закріпленням Червоної армії, в яку було включено бригаду (пізніше – дивізії) Н.Махно на лінії Розівка – Красногорівка – Гришине – Костянтинівка – Бахмут, і почалися намагання революційних сил висунутися в напрямі Юзівки. 

   Лише у квітні 1919 р. війська Українського фронту, де числилися загони Махно, захопили Юзівку і почали загрожувати основній комунікації білогвардійців у Донбасі – залізниці Ростов – Горлівка. Такий перебіг подій потребував негайних контрзаходів з боку білогвардійців. Вже 5 квітня 1919 р. кавалерійський корпус А.Шкуро, сконцентрувавшись в районі Очеретино – Яснуватої, почав наступ в напрямі Гришино. Наступного дня шкуровці відтіснили анархо-комуністів до ст. Гродівка, однак на цьому наступ зупинився. До 8 квітня Український фронт, утримуючи стик з Південним фронтом червоноармійців, поновив свої позиції в районі Очеретино і Галіцинівки. 9 квітня частини 9 полку висунулися на Максимильянівку, Мар’їнку задля поновлення зв’язку з 9-ю дивізією червоних. 

 Епізод 4. 

   Крутий поворот подій Найспекотнішим виявився травень 1919 р. В середині місяця кавалерія А.Шкуро почала чи не найславетніший за всю свою історію рейд по тилах махновців. Протягом 17-19 квітня біла кіннота після прориву фронту червоних проскакала Курахівку, Галіцинівку, Очеретине, ослаблюючи стик Українського і Південного фронтів. Той рейд поки що не мав характеру фронтального захоплення, але стик червоних фронтів вже дав першу тріщину. В ніч на 20 травня після підриву залізничних мостів біля ст. Удачна, шкуровці на добу захопили ст.. Гришине, висунувши бойовий заслон в напрямі ст. Чаплине. Зайнявши Межову, кіннота повернула в напрямі с. Богатир – в самісінький тил махновців. Не дивлячись на короткотривале повернення червоних в Гришине, стик Українського і Південного фронтів більше не міг витримати масивного наступу білогвардійців. 

   Кавалерія А.Шкуро вже 21 травня пробила фронт 1 Української армії, і почала розповсюджуватися північніше Мар’їнки, загрожуючи стику Українського і Південного фронтів наступом в напрямі Гришино – Желанної. Наступної доби шкуровці були вже в 20 верстах від Гришино, а Червона Армія не мала достатньо сил для прикриття залізничного вузла від них. П’ять червоних полків 13 армії Південного фронту, що зосередилися в районі Гришино, були вщент вирубані 23 травня 1919 р., в результаті чого між Українським і Південним фронтами виник нічим не прикритий розрив. Намагаючись використати прорив, шкуровці разом із корпусом Кутєпова починають виступ в напрямі Слов’янська і Дружковки, займаючи по дорозі села Добропільщини. Наступного дня тяжкою поразкою червоних закінчилися бої під Гришино, і почалися тяжкі бої в районі Дружківки. З’явилася загроза наступу білих з району Гришино на Гуляй-Поле. 

   А 27 травня шкуровці проривають оборону 13 армії Південного фронту в районі Очеретино, наступаючи на Слов’янськ. Війська 13 армії намагаються щосили прикрити район Костянтинівки – Дружківки і перейти в контрнаступ. Так, 28 травня 13 армія на короткий час займає район Гришино, без жодного пострілу здаючи транспортний вузол наступного дня (противник зміг підійти непомітно). На 31 травня розрив між Українським і Південним фронтами сягає 80 верст – від Межової до Слов’янська. Наступ махновців з Межової на Гришино також було зірвано. Проте, південніше Гришино анархо-комуністи в цілому утримували фронт ціною неймовірних зусиль і людських жертв. В той час, Південний фронт не ставив серйозної загрози для білих, і відступав до Харкова. На 31 травня шкуровці оволоділи лінією Дружківка – Микитівка. 

   Спочатку білогвардійці з району Гришино в західному напрямі активних дій не вживали. Від Межової до Слов’янська фронт був відсутній, і червоне командування намагалося прикрити цей розрив загонами самооборони. Так, у Слов’янці наприкінці травня зосередився загін із місцевих селян та колишніх солдат. 

   На початку червня 1919 р. кавалерія Шкуро 2 тижні утримує Гришино, і за виключенням поодиноких рейдів в чаплинському і гуляйпольському напрямах, в цілому поводить себе пасивно. Мабуть, припускає небезпеку контрнаступу Українського фронту і (в кращому випадку) жорстку оборону Південного фронту – саме тому не веде наступу в глибокий тил червоних – на Барвінкове – Лозову. В с. Гришине базується один із загонів кінноти, що висилає роз’їзди на Удачну – Новопавлівку і Сергіївку – Слов’янку. На початку червня новостворені 14-та і 12-та армії Південного фронту починають контрнаступ з району Чаплино на Гришине і з району Балаклеї на Слов’янськ. Втім, в середині місяця починається масивний наступ денікінців з району Волновахи на Гуляй-Поле, з району Гришино на Чаплине і з району Слов’янська на Лозову. Взяття Гуляй-Поля в червні 1919 р. знешкодило Махно, а наприкінці червня була розбита 14 армія червоних в районі Синельникове. Схожим був стан і в смузі дії Південного фронту: 12 червня Дроздовська дивізія білогвардійців захопила Барвінкове, була захоплена Олександрівка, а 15 червня – Лозову. Напрям Гришине – Лозова перейшов до рук білих на 4 місяці. 

 Епізод 5. 

   В боротьбі за ініціативу та союз Між більшовиками і Махно немов чорна кішка перебігла. Головний ідеолог більшовизму Л.Троцький усю провину за невдалу кампанію весни-літа 1919 р. звалив на Махно, а останній – виправдовувався як міг. Голі обвинувачення з боку Троцького викликали гостру критику останнього не лише серед махновців, а й серед однопартійців, особливо серед бойових червоних офіцерів, які бачили оперативний стан на фронті і розбиралися у військовій справі. Втім, найвищому керівництву Рад Махно був уже непотрібний. Ленін завжди розглядав анархо-комунізм і Махно як тимчасового союзника. Таке ставлення до Махно тривало більше року, і призвело, між іншим, до розбалансованості дій Махно і Червоної Армії в жовтні-листопаді, і боротьби між загонами махновців і РСЧА в листопаді-грудні 1919 р. 

   У жовтні 1919 р. Махно, повернувшися напередодні до Гуляй-Поля, розпочав активні дії проти денікінців. Момент було обрано досить вдало: з півночі білогвардійців притиснули зміцнілі червоні війська. Вже 15 жовтня махновці захопили станції Чаплине, Гришине, Авдіївку і Юзово, паралізувавши роботу Єкатерининської залізниці. Повстання швидко розгорталося. І хоча 20 жовтня білогвардійці вибили махновців з Юзово, відтіснивши їх на лінію Гришине - Всесвятське, на "фронті" Гришине - Павлоград наступ тривав. В напруженому становищі, 20 жовтня почався рейд махновських загонів Каменєва-Чередняка з Чаплино на Барвінкове, Теплинський ліс. Наприкінці жовтня повстанці тимчасово захопили базу постачання білогвардійців на ст. Лозова, хоча були вибиті регулярними військами з Гришино (24 жовтня) і Чаплино (26 жовтня). Втім, довершили розгром повстанців не денікінці, а червоноармійці, які в грудні 1919 р., наступаючи проти денікінців, в Павлоградському повіті, на Гуляйпольщині і в Північній Таврії розпочали ліквідацію махновських загонів. 

   Наступ Південного і Українського фронтів проти угруповань білогвардійців в Донбасі проходив досить вдало. Вже 21 грудня корпус Шкуро припинив опір східніше Катеринослава, і залізницею вирушив в район Горлівки. До 8 січня 1920 р. чинив опір білий корпус Слащьова, після чого відійшов до Криму. Тим часом, з півночі наступали червоноармійці 14 армії з рухомою групою червоних козаків В.Примакова: 24 грудня була взята Лозова, а 27 грудня – Олександрівка. Увечері 29 грудня група Примакова зосередилася в районі святогорівки на північному березі р. Бик, а вранці наступного дня форсувала річку й оволоділа Синельниково і Гришино. Їх сусід ліворуч, оновлена 13 армія, 25 грудня зайняла Слов'янськ і продовжувала висуватися в краматорському і бахмутському напрямах. На початку січня 1920 р. Донбас було очищено від білогвардійців: 3січня була звільнена Юзівка, а 7 січня - Маріуполь. Результатом наступальної операції Червоної армії було розділення військ білогвардійців на дві групи: Кримську і Кубанську. З кубанською групою було покінчено вже навесні, а ось Кримська група змогла організувати міцну оборону в районі Перекопа і на Сиваші, що потім не зможе не вплинути на перебіг подій війни… 

 Епізод 6. 

   Рейди махновців А що ж з анархістами і Махно? На напрямі Гришине - Лозова їх було не чути до травня 1920 р. Відчувши переваги повстанської боротьби над триманням фронту, анархісти вирішили діяти проти Радянської влади, оголосивши її антинародною. Сама ж Радянська влада вже давно оголосила Н.Махно поза законом. Зрозумівши, що дії Червоної армії здебільшо пов'язані з магістральними напрямами залізниць, Махно побачив, що шмат території між Гришино і Барвінкове "погано лежить" - війська більшовиків не зможуть оперативно відреагувати на появу махновців вглибині цієї ділянки. Головне - швидко діяти, не даючи противнику отямитися. 

   25 травня 1920 р. повстанці Махно захопили с. Гродівка, а 26 травня, залишивши передовий загін в районі Барвінково, розпочали роботу партійного з'їзду в Олександрівці. Повстанці зненацька з'явилися в с. Золотий Колодязь, в Гаврилівській і Михайлівських волостях, у зв'язку з чим 28-29 травня волвиконкоми евакуювалися до Слов'янська і Краматорська. Проти повстанців Ради почали висувати регулярні війська в район Гришино і Барвінкове. В останньому пункті зосередилася група РСЧА за підтримкою бронепоїзда, на залізничний вузол Гришине прибула 162 бригада і 2 бронепоїзди червоноармійців. 
  
  29 травня передовий загін махновців потрапив під обстріл бронепоїзду в районі ст. Барвінкове; від рейду до Святогорських лісів повстанці відмовилися. Вирішили повертатися до району Гуляй-Поля уздовж течії р. Самара. 30 травня в районі с. Петрівка без бою здався махновцям зведений полк червоних козаків та піхоти РСЧА. В районі Вікторівки і Степанівки відбувся бій з передовим загоном РСЧА, який було вщент розбито. Розвідка Махно доходила до ст. Добропілля. Угледівши з боку Гришино колони червоноармійців, махновці вирішили не вступати з нею в бій і вийшли через Добровілля в район Чаплино. 
   На початку червня основні сили махновців Радам таки вдалося блокувати в районі Чаплино - Гришино - Волноваха. Крім того, на Гуляйпольському і Донбаському напрямах розпочала наступ Російська армія білогвардійців П.Врангеля, тому концентрація червоноармійців у Гришин-Гуляйпольському районі була досить великою. Було вирішено здійснити рейд по червоних тилах в Харківській губернії. Рейд махновці розпочали 13 липня 1920 р. Армія повстанців була розділена на 2 частини, які почали висуватися з Мар'їнки до Воздвиженки і з Максимильянівки до Єлизаветівки. Початок був не досить вдалим. В районі Максимильянівки почалися перші сутички з червоноармійцями, і частина повстанців відступила. 
   Західна група Клейна отримала завдання підірвати залізничні мости на ст. Роя, але була вщент розбита більшовиками на ст. Курахівка. Невеличкому загону вдалося прорватися з оточення в напрямі Сонцівки (Красне). Втім, прорватися до р. Казений Торець повстанцям вдалося: 14 липня вони "відмітилися" західніше Очеретино, підірвавши верхню будову залізниці, а також з'явилися в Новоекономічному. Наступного дня залишки групи Клейна розгромили урядові установи в Гришино і з'єдналися з основним ядром армії в районі Шахово (Октябрське) і Казенноторського (Володимирівка). Після оволодіння цим "вузлом", були висунуті передові загони в напрямі Дружковки. Основне ядро Повстанської армії України (махновців) перемістилося до Михайлівки. 
   Більшовики не полишали надій піймати Махно, блокувавши повстанців між Гришино і Слов'янськом. На Гришинський вузол знову прибули регулярні частини РСЧА: 174 бригада, особливий загін Мусатова, зведений загін, батальйон начальника тилу Катеринославської губернії, 82 бригада із засобами підсилення (бронепоїзд № 24 "Радянська Україна" з бронеплощадкою і бронелетучка № 207). Особлива група у складі загону 233 батальйону, 5 особливого загону, 8 особливого загону, конної розвідки, 23 батальйону начальника тилу Харківської губернії, 234 батальйону, роти Харківського губвоєнкому, артвзводу, легкої батареї тилу армії з бронепоїздом № 2 "Перемога або смерть" базувалася уздовж залізниці Слов'янськ - Лозова. Такої концентрації військових з'єднань Гришине не бачило з часів денікінської навали. Де-які загони повстанців були розбиті (наприклад, в районі Барвіково), але основне ядро всеж вислизнуло з пастки. Після короткотривалого бою із загоном бронепоїзду № 2 в районі ст. Шидловська, махновці прорвалися через залізницю з боку Слов'янська в напрямі Довгенького, після чого "пішли гуляти" від Ізюма через Полтавщину до Старобільська і Міллерово.

 Епізод 7. 

   Драматична розв’язка Втім, успішний наступ армії Врангеля на Синельникове, Маріуполь і Юзівку змусив командувача військ Черврної армії М.Фрунзе вдруге заключити мир з Махно з метою спільних дій проти білогвардійців. Договір було підписано 3 жовтня 1920 р., після чого махновці вирушили на з'єднання з основними частинами РСЧА зі Старобільська до Чаплино через Барвінкове, Добропілля, Петропавлівку. 13 жовтня, після триденного знаходження в Ізюмі повстанська армія вирушила безпосередньо в район зосередження, а 16 жовтня один із загонів, яким керував безпосередньо Махно, між ст. Добропілля і нинішнім центром міста потрапив на засідку, улаштованою бандою Григоренка. Не дивлячись на суцільний кулеметний вогонь з боку бандитів, Махно зміг не тільки вирватися з пастки, але й розгромити банду. 

   Спільний наступ Фрунзе і Махно швидко поклав край армії Врангеля. Але після розгрому білих Фрунзе, подібно Троцькому, висунув хибні звинувачення в бік Махно, які призвели до нових сутичок міч червоними та чорними. Знову рейди, пастки... 30 листопада махновці прорвалися в район Гришино, але через прибуття частин РСЧА в ці місця вже 5 грудня вирушили з с. Ясенове на Бердянськ. Повернувшись невдовзі в Гришинський повіт, в середині грудня 1920 р. махновці прорвалися до р. Дніпро. В січні-лютому 1921 р. махновці знову з'явилися в Гришинському повіті. 

   Наказ Фрунзе командуванню Донецької Трудової армії від 13 січня проголошував, що махновці Колеснікова займають район с. Золотий Колодязь, Степанівка північніше Гришино. В лютому основне ядро Повстанської армії поверталося з чергового рейду по Радянським тилам з Полтавщини на Гуляй-Поле через Барвінкове, північну частину гришинського повіту. 15 лютого у с. Слов'янка до махновців приєднався невеличкий зелянський загін... Це були вже не ті махновці, що рік тому, - вони лишилися народної підтримки через відмінну "робону" армії, міліції та "надзвичайки". Крім того, місцевому населенню остогид постійний військовий стан, пограбування і арешти. Останній махновський загін здався Радянській владі восени 1921 р. в районі с. Гаврилівка (західніше Гуляй-Поля). Настали нові часи... 
 
Література 
 1). Белаш А.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно. – К., 1993. 
2). Гражданская война на Украине. 1918 – 1920// Сб. докум. и материалов// В 3 т. и 4 кн. – К., 1967. 
3). Какурин Н.Е. Стратегический очерк Гражданской войны. – М. – Л., 1926. 
4). "Немецко-австрийские интервенты в Донбассе" на http://infodon.org.ua/ - http://infodon.org.ua/uzovka/63 5). Півстоліття віхи знаменні// Красноармійська районна газета «Маяк», № 125 (6685), 5.08.67, с. 2. 
6). Подолян В.В. Слово про Добропілля: Роки, події, люди. – Добропілля, 2009. 
7). Савченко В.А. Двенадцать войн за Украину. – Х., 2006. 
8). Тимощук А.В. Анархо-коммутистические формирования Н.Махно. Сентябрь 1917 – август 1921 гг. – Симферополь, 1996. 
9). Шамбаров В.Е. Белогвардейщина. – М., 2002. 
10). Шубин А.В. Анархистский социальный эксперимент. Украина и Испания . 1917 – 1939 годы. - М., 1998.


Загрузка...
avatar
2 Pabel • 13:24:29, 25.03.2010
Спасибо за высокую оценку. Попробую в ближайшем будущем поправить статью - нашёл в библиотеке уточнения.
avatar
1 dobrepole • 00:48:21, 25.03.2010
Огромное спасибо тов.Pabel. Думаю не многие люди в нашем городе владеют такой информацией. А приезжий товарищ разложил по полкам что к чему.
avatar
Наверх