З давніх-давен злакові зернові культури, які вирощувалися для виготовлення хліба, мали важливе економічне і продовольче значення. За даними істориків, пшеницю почали висівати на теренах нашої держави ще у ІІІ–ІV тис. до н. е., а її зерно в V–VI ст. стало головним продуктом експорту до Греції й Римської імперії з південних територій, які тепер географічно відповідають зоні Степу і Причорномор’я України. Отже, культура вирощування пшениці й інших злакових рослин, як-от жито, ячмінь, овес, просо, для хлібопекарських цілей має тривалу історичну традицію і давно й добре відома в нашій країні.
Увесь час, особливо ж в останні два століття, технологія вирощування зернових культур розвивалася і покращувалася. Виводили нові продуктивніші сорти, вдосконалювали систему сівозмін, обробітку ґрунту, удобрення, захисту рослин від шкодочинних організмів тощо.
Це дало результат. Нині вже стала реальною урожайність озимої пшениці 80–100 ц/га, а в окремих регіонах у певні роки вона сягає 120 ц/га і навіть більше. Щоб досягти таких показників продуктивності для рослин треба максимально збалансувати всі чинники, важливі для їх росту й розвитку.
Зокрема, отримання високих урожаїв зернових колосових неможливе без ефективної системи захисту від бур’янів, хвороб і шкідників як одного з найважливіших елементів технології. Адже без надійного контролю втрати від них сьогодні можуть становити 30–40% і навіть досягати 50–70%. Зважаючи на відчутне загальне зростання вартості сільськогосподарської продукції (за останні двадцять років), співвідношення цін на зерно злакових культур і засоби захисту рослин істотно змінилося. Тому на «високопродуктивних» полях стало економічно вигідно використовувати максимальний захист.
ШКІДНИКИ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР
Серед шкодочинних організмів зернових колосових важливе економічне значення мають комахи-фітофаги, прямі втрати від яких в Україні щороку становлять 2–3 млн тонн зерна (4–6%). Крім того, є ще й непрямі (або побічні) втрати – від вірусних і грибних хвороб, що їх переносять сисні шкідники. І це при сучасному стані більш-менш непоганого розвитку системи їх контролю, коли в посівах озимої і ярої пшениці, наприклад, великі й середні господарства стабільно застосовують інсектициди на 70–75% площ. Відтак, за певними розрахунковими даними, без жодного інсектицидного захисту втрати урожаю сягали б 15–25%.
Шкідливий ентомокомплекс на зернових колосових культурах охоплює понад півсотні видів комах-фітофагів із 21 біологічної родини. Серед них в агроценозах України найчастіше трапляються такі спеціалізовані шкідники: цикадки (шестикрапкова, смугаста, темна), попелиці (звичайна злакова, велика злакова, ячмінна, черемхово-злакова), хлібні клопи (шкідлива, маврська й австрійська черепашки, елія гостроголова), пшеничний трипс, хлібний турун, хлібні жуки (жук-кузька, хрестоносець, красун), хлібні блішки (смугаста, звичайна стеблова, велика стеблова), п’явиці (червоногруда, синя), звичайна зернова совка, хлібні трачі (звичайний, чорний), злакові мухи (вівсяна і ячмінна шведські, гессенська, пшенична, мероміза, зеленоочка й ін.). Крім цього, на посівах зернових злаків відчутно шкодять багатоїдні комахи, серед яких слід виділити гусениць підгризаючих совок (озимої, окличної), дротяників – личинок коваликів (посівного, степового, темного, широкого та ін.), личинок пластинчастовусих (хрущів, хлібних жуків) тощо.
Майже в усіх природно-кліматичних зонах найпоширеніші і найнебезпечніші у весняно-літній період такі групи шкідників як сисні (попелиці, цикадки, трипси, хлібні клопи), внутрішньостеблові (злакові мухи, хлібні трачі або пильщики), хлібні блішки, п’явиці і хлібні жуки. Щоб правильно підібрати інсектициди і розробити ефективну систему їх застосування, слід розібратися в особливостях їх біології (циклу розвитку), етології, визначити оптимальні і критичні для контролю чисельності стадії та часові інтервали їх появи на полях зернових злаків.
У виробництві часто або ігнорують інсектицидний захист зернових, або приділяють йому недостатню увагу, нерідко неправильно оцінюючи потенційні втрати врожаю від комах-фітофагів. За даними опитувань агрономів господарств, інсектициди застосовують лише на половині площ зернових колосових культур, звичайно, більше обробляючи посіви озимої і ярої пшениці – 68–74%. Захистом таких культур як ячмінь, а тим паче овес і жито здебільшого просто нехтують. Проте навіть у тих господарствах, де все-таки використовують інсектициди, переважну більшість площ захищають від фази середини колосіння до фази молочної стиглості зерна, коли основні види фітофагів уже завдали істотної шкоди. І лише близько 20% площ обробляють саме тоді, коли це потрібно, – від початку виходу в трубку до появи прапорцевого листка, тобто в період масового заселення посівів шкідниками. То чи справді на зернових культурах з ними треба боротися і коли застосування інсектицидів дасть максимальний ефект?
Від комплексу шкідливих комах, які майже щороку і в усіх зонах наявні в пшеничних агроценозах, з одного гектара пшеничного поля не добирають у середньому 500–800 кг/га урожаю зерна. Лише фітофаги з групи сисних зменшують продуктивність посівів на 350–500 кг/га. Це все прямі втрати, а є ще й непрямі. Зокрема, від вірусних захворювань, що їх переносять передусім попелиці й цикадки, додаткові втрати зростають ще на 200–300 кг/га. У свій час шкідливість фітофагів колосових злакових культур успішно вивчали дослідники, чиїми даними ми сьогодні й користуємося (В. Т. Альохін, 1995, 1996; М. П. Секун, 1998; Н. М. Шахова, 2013; та інші)
