Добавлено (15.04.2011, 10:31:56)
---------------------------------------------
Во время отступления наших большинство людей срывалось с насиженных мест и уходило на восток. Точнее, на Ростов. Дорога была забита людским потоком, животными, повозками с лошадьми. До сих пор помню, как ревела и шла понуро недоеная скотина… Беженцы все поглядывали на дорогу, спрашивали друг друга, далеко ли еще до Ростова? Мечтали засветло добраться до Дона. В большинстве люди были из сел. За ними тянулась сельхозтехника - чтобы не достались врагу машины, что убирали на полях хлеб… Все сжигали или увозили с собой, нельзя было оставлять врагу ни зернышка - таков был приказ Сталина. На другой день пути, рассказывали, настал страшный суд: озарились большим пламенем от красавца-элеватора хаты жителей Доброполья. Его взорвали солдаты отступающих частей. Горел взорванный элеватор, полыхала пшеница на четыре километра вокруг - никто ничего не спасал. С крыш летело горящее железо, поражало людей, прятавшихся за домами. Крик, шум утихли на дороге лишь к ночи… Все настороженно ждали, поглядывая на дорогу. И вот роковой день настал. С утра пошел маленький дождик, все небо затянулось облаками. На дороге показалась немецкая танкетка с высоким начальством, а за ней плелась по грязи немецкая пехота. С закатанными рукавами и поднятыми полами шинелей шли колонны фашистов. За ними румыны, мадьяры, итальянцы… Дальше тянулась техника, а затем - целая дивизия маленьких солдатиков, подобранных по росту, в чудной, похожей на спортивную, форме. На руках белые перчатки, на ногах - белые шорты и бутсы, и все навеселе. Назад они не возвратились. Техника и вояки шли целых пять дней. Шла конница. Огромные лошади порой вытаскивали из грязи застрявшие танки… Повезло тем, кто успел уехать! На станции Доброполье часть немцев осела. Установили жандармерию. Комендантом был назначен обер-майор Винцер Штаубе, в помощницах у него была эсэсовка Гертруда. Жестокой женщине местным детям лучше было не попадаться! Скоро все мальчишки в округе знали ее руки, а раз ее методы воспитания испытал и я на собственной шкуре. Пять плетей получил за то, что бегал возле снарядов.
Добавлено (15.04.2011, 10:32:25)
---------------------------------------------
…В 1942 году зима наступила рано. Морозы чередовались метелями, и люди, все еще пытавшиеся бежать, замерзали на дорогах. Только после победы наших войск под Сталинградом, наступили в Доброполье перемены. Вначале на станции появились румыны. Голодные, словно дикие собаки, они шарили по дворам и забирали все, что только можно. Потом появились человек 15 итальянцев. На какое-то время они поселились в нашем доме, просто жили и даже устраивали занятия. Одного солдата оставляли в доме дежурным. Однажды, совершенно неожиданно, в доме раздался взрыв. Мне ничего, а итальянец, с которым минуту назад разговаривали, уже лежал на полу окровавленный, с оторванными рукой и ногой. Я выбежал из дома и позвал старшего итальянца. Он пришел, но не кинулся спасать, а застрелил из пистолета своего тяжело раненного товарища. Его похоронили, поставили крест. Через неделю, помню, прилетел самолет, гроб с телом итальянца выкопали и забрали в Италию. Уже на другой день станцию бомбили наши самолеты, погибла эсэсовка Гертруда. Мы, дети, видели воронку от бомбы и части ее тела…
После бомбежки жизнь на станции стала невозможной. Оставалось только уходить…"
Добавлено (15.04.2011, 10:33:24)
---------------------------------------------
Уже 16 октября противник овладел районом Доброполья. Обеспечивая стык с Юго-Западным фронтом, который отходил на рубеж Балаклея – Петровское – Барвенково, части 230-й стрелковой дивизии вышли на рубеж Богданово – Иверское, а конники 30-й дивизии подготовили позиции в районе Очеретино, Громовой Балки. Части 15-й стрелковой дивизии отстуаили к 17 октября в район Могилы Маяк через ст. Мерцалово. В районе Софиевки, Александровки шли бои с противником, наступающим от Верхней Самары. А 19 октября арьергард 74-й стрелковой дивизии контратаковал 2 батальона пехоты и противотанковые части противника в районе к западу от Гришино: подпустил их к себе на расстояние 100 м и открыл ружейно-пулемётный огонь. Противник понёс значительные потери, поскольку многие части не успели даже развернуться. В это время из Красноармейского была закончена эвакуация, и начался отход частей Красной армии на Новоэкономическое.
Добавлено (15.04.2011, 10:35:46)
---------------------------------------------
Місця боїв Червоної Армії
В роки Вітчизняної війни місцями запеклих боїв Червоної Армії з фашистами на території нашого міста були:
Станція Добропілля і селище Залізничне. Січень 1942р. (134-й кавалерійський полк 5-го кавалерійського корпусу генерала А.А.Гречко).
Форсувавши р. Бик 28.01.1942, кавалеристи 5 корпусу наступного дня вели бої на околицях с. Добропілля, Мар'ївка, Гришине, Сергіївка, Красноярське та на підступах до Слов'янки. Вранці 29.01.1942 противник силою 2 полків піхоти контратакував наступаючі частини 5 кавалерійського корпусу з району Добропілля і Красноармійський Рудник. Наприкінці 29.01.1942 5 кавалерійський корпус зайняв оборону по рубіжу р. Бик, звідки після напружених боїв мав відступати, займаючи кругову оборону.
Південно-західна частина міста ( поле між станцією Добропілля і шахтою ім.РСЧА) і селище Зарічна сторона. Лютий 1943р. (183-я танкова бригада комбрига Г.Я.Андрющенка 10-го танкового корпусу).
З ранку 14.02.1943 р. в районі Красноармійського рудника і Добропілля веде оборонний бій 183 танкова бригада (Г.Я.Андрющенко) 10 танкового корпусу (В.Г.Бурков, який на той час вибув у зв'язку з пораненням), яка йшла на допомогу "кантемирівцям" - 4 гвардійському танковому корпусу (П.П.Полубояров) до Красноармійського. Основні сили 10 танкового корпусу з 12.02.1943 були затримані в районі Черкасського, і лише 16.02.1943 змогли зайняти оборону в районі Добропілля, змінивши передову 183 танкову бригаду, яка вийшла у напрямі Красноармійського.
Південно-східна частина м.Добропілля - поле між станцією Добропілля і шахтою «1-2»Гігант» (нині ш.«Добропільська»). Лютий 1943р. (110-а танкова бригада 18-го танкового корпусу генерала Б.С.Бахарова).
Частини 18 танкового корпусу Б.С.Бахарова змінили 10 танковий корпус В.Г.Буркова в районі Добропілля 18.02.1943 р.; останній вийшов у напрямі Красноармійського, оскільки там частини 4 гвардійського танкового корпусу П.П.Полубоярова (разом зі 183 танковою бригадою 10 танкового корпусу) були частково вибиті з міста. Ціною середніх втрат становище 4 гвардійського і 10 танкових корпусів у Красноармійському було відновлено до 19.02.1943 р.
Втім, противник зміг зібрати бойові підрозділи 7 і 11 танкових дивізій, 333 стрілецької дивізії і дивізії СС "Вікінг", 20.02.1943 поновив наступ і вибив частини 4 гвардійського і 10 танкових корпусів з основної частини міста. З боєм в районі с. Гришине, основні частини корпусів відступили в район Добропілля, де оборону міста займав 18 танковий корпус. Частини 4 гвардійського і 10 танкових корпусів зайняли оборону західніше Добропілля фронтом на південь і південний схід. В Красноармійському (північна частина міста) залишалася група з 9 окремої танкової бригади 4 гвардійського танкового корпусу і 183 танкова бригада 10 танкового корпусу.
Вранці 21.02.1943 сили 11 танкової дивізії противника атакували радянські танкові корпуси з району Гришино, а дивізія СС "Вікінг" наступала через Криворіжжя. Оборона була жорсткою: на пряму наводку були поставлені установки РС. Але, частини 18 танкового корпусу були вибиті зі своїх позицій і частково розколоті; 10 танковий корпус також був змушений відступити до вузлу доріг біля с. Степанівка. Відколота частина на чолі з командиром 18 танкового корпусу Б.С.Бахаровим з'єднатися з основними частинами 10 і 18 танкових корпусів у Степанівці не змогла, і була змушена виходити в район Барвенково самотужки.
Селище шахти ім.РСЧА ( колись – Ерастівка) і селище Парасковіївка. Лютий 1943р. ( 183-я т.б. 10-го т.к. і 9-а окрема гвардійська танкова бригада 4-го гвардійського Кантемирівського танково гокорпусу).
Частини 10 і 18 танкових корпусів, що залишалися в північній частині Красноармійського, під тиском 333 стрілецької дивізії противника залишили місто в ніч на 23.02.1943, і відступили під прикриттям ар'єргарду з 4 танків, користуючись відсутністю суцільного фронту. В районі Добропілля бій танкисти вели 23.02.1943, після чого відступили в напрямі с. Очеретине (шлях від Добропілля до Очеретино частково пролягав грунтовими дорогами, а сніг почав танути приблизно за тиждень до цих подій).
