Студентки третього курсу гірничого факультету Анна Єфіменко, Ірина Подлєсна та Людмила Доля з 24 червня по 21 липня 2019 р. проходили практику на шахті «Добропільська» у двох відділах: маркшейдерському та геологічному.
Спочатку ми пізнали всі тонкощі маркшейдерської справи. Насамперед, ми показали знання, набуті в університеті. Виходячи з отриманих навичок, нас вирішили перевірити на практиці. І ось настав цей довгоочікуваний день – перший спуск у прохідницький забій. Нас переповнювали шалені емоції, але тверезий розум переважував усі хвилювання, адже шахта – це місце, де потрібно продумувати свій кожен крок.
Як відомо, шахта – це справжнє місто на глибині кількасот метрів, що має свої шляхи та транспорт. Шлях до місця роботи займає багато часу, тому шахтарів возять на спеціальних людських вагонетках – «каретах». Аби дістатися основного місця роботи, треба пройти декілька кілометрів. Цей шлях став для нас справжнім випробуванням: нам постійно ставали на заваді шахтні води та гірничі механізми. Потрапивши врешті до місця роботи, ми були дуже виснажені: в очисному забої не вистачало свіжого повітря та було досить спекотно. Однак, не було часу жаліти себе – потрібно виконувати свою роботу, щоб встигнути на «карету», адже шлях пішки сягає позначки чотирьох кілометрів штреком і майже стільки – ухилами.
Крайній спуск (так, саме крайній, адже шахтарі ніколи не кажуть, що у них був останній спуск – бояться наврочити) став для нас найскладнішим, тому що ми спускалися в лаву. Уявлення та реальність значно відрізнялися. На поверхні, у відділі, ми запитували: «Що таке лава?», на що отримали відповідь: «Бачиш стіл? Тепер повзи під ним».
Коли під землею ми дісталися місця призначення та запитали, де ж безпосередньо лава, нам показали невеликий прохід висотою близько 130 сантиметрів. Мало того, що треба було проповзти майже 300 метрів навкарачки досить запиленою лавою (а видимість, між тим, була на відстані витягнутої руки), ми повинні були зробити заміри потужності пласта, прошарку обвалень і порушень. Коли наша робота завершилася, ми мріяли швидше піднятися на-гора та погрітися під сонцем, якого так не вистачає під землею.
Нам завжди допомагали та підтримували наші наставники – дільничні маркшейдери Надія Сенькович і Ольга Корнієнко, а також дільничні геологи Дмитро Сусідко та Інна Варченко. Їх відданість своїй справі увесь час мотивувала нас! Велика подяка їм за поради, повчання та безцінний досвід, які ми отримали за досить короткий час.
Після проходження виробничої практики ми відчуваємо себе більш підготовленими до написання курсових проектів, складання державних іспитів і опанування майбутньої професії гірничого інженера.
Анна Єфіменко, Людмила Доля, студентки гірничого факультету
