Год назад погиб наш земляк Александр Ермаков

Просмотров: 1370 0 18.05.2016 в 14:59:00 Общество
Год назад погиб наш земляк Александр Ермаков

Спогади про «Генерала». Герої не вмирають.



Рік тому трапилася жахлива трагедія – не стало нашого земляка, побратима добропільських самооборонівців, справжнього героя, захисника України, командира взводу 30-ї окремої механізованої бригади Олександра Єрмакова, з позивним «Генерал».

Їх було шестеро, коли у бліндаж залетіла ворожа міна, він прийняв на себе весь удар, захистивши тим самим п’ятьох хлопців. Отримавши важкі поранення на передовій поблизу Артемівська, він майже тиждень боровся за своє життя в Харківському госпіталі. Тоді допомагали всім миром, навіть незнайомі люди переказували гроші, здавали кров, просто молилися. Та серце героя не витримало, від тяжких травм він помер у лікарні. Тоді попрощатися із загиблим захисником приїхали з усіх куточків Добропільського та Олександрівського районів. Прибули також його побратими з 30-ї бригади та батальйону «Січ». В останню путь героя проводжали не лише рідні, близькі та друзі, а навіть ті, хто ніколи не був із ним знайомий, хто прийшов його вшанувати, розуміючи, що своє життя «Генерал» віддав за кожного з нас, за нашу свободу і незалежність.

Поховали його 21 травня у селі Спасько-Михайлівка, в нього лишилося двоє синів та донька, старшому трохи більше 20, він, як і батько, також захисник України, пішов служити добровільно. Зараз над могилою Олександра височіє гранітний обеліск, як знак пошани та вічної пам’яті і скорботи про мужнього воїна, зразкового сім’янина, вірного друга, відповідального громадянина, справжнього патріота…

У лютому 2016 року у спецвипуску газети «Факти» надрукували інтерв’ю бойового побратима нашого «генерала». Боєць 30-ї бригади Олекандр Смірнов не просто служив разом з Єрмаковим. Того дня, коли рокова міна залетіла в їхній бліндаж, він був поруч. Це він рятував поранених, в тому числі і свого командира – лейтенанта Єрмакова. Рятував, забувши про безпеку і власну контузію та чисельні поранення, незважаючи на нестихаючий обстріл з боку терористів.

Спогади танкіста Смірнова про той страшний день записала журналістка «Фактів» Ірина Копровська. У 30-й бригаді він був механіком взводу. У травні 2015-го вони займали нульову позицію поблизу села Луганське Донецької області. З трьох боків їх оточували підрозділи бойовиків. Будучі на відкритій місцевості, їхнє укріплення виднілося здалеку, а позиці прострілювалася неначе у тирі. І бойовики цим користувалися – щодня гатили з мінометів.

Про Єрмакова 41-річний Олександр Смірнов згадує із сумом та величезною повагою і зазначає, що якби не лейтенант, давно б віддав Богові душу. Бо ціною власного життя командир захистив п’ятьох хлопців від смерті, прийнявши на себе більшу частину уламків від снаряду. Як тільки починався обстріл, Олександр Єрмаков заганяв хлопців у бліндаж, а сам ставав у проході та прислухався до кожного вибуху. Коли побратими нагадували командирові про небезпеку, він говорив: «Я за вас відповідаю, мені потрібно, аби ви лишилися живі». Так і сталося…

Олександр Смірнов, розповідаючи про ті страшні хвилини, пригадує, як після вибуху різко потемніло, від пилу не було видно навіть світла лампочки. Боєць підхопився від крику командира: «Нога». На той момент йому здавалося, що поранені були всі, окрім нього. Найважчі рани були у лейтенанта – його Сашко знайшов коло виходу з бліндажа, він був весь у крові, з перебитими ногами. Олександр схопив аптечку і ринувся допомагати пораненим товаришам, паралельно викликаючи допомогу по рації, але командування повідомило: «Ніхто до вас не поїде, вибирайтеся самі». Все, що на той час мали з техніки – танк, ним механік і скористався.

Пощастило, що неподалік у «секреті» було двоє розвідників, вони допомогли погрузити поранених на броню. Олександр завів танк і поїхав старою «бетонкою» Дебальцеве–Артемівськ – туди не долітали міни, але дорога була вщент розбита, до того ж і замінована. В таких умовах сподіватися можна було лише на Бога.

Коло блокпосту на Лугансько-Миронівському перехресті танкіст зустрів автомобіль своєї бригади, на якому розвозили хліб та воду по позиціях. Лише коли переклали в цю автівку поранених, і та помчала до Артемівського госпіталю, Олександр помітив, що сам травмований – у нього були чисельні осколочні поранення, контузія, і, як з’ясувалося пізніше, перелом хребта. Тож бійця відправили до того ж госпіталю, де вже були його бойові товариші. В своєму інтерв’ю «Фактам» він говорить: «На п’ятий день мені повідомили, що наш командир Олександр Єрмаков помер від отриманих травм. Тоді в мене стався нервовий зрив. Я безмежно поважав Олександра, таких людей дуже мало… Звістка про його смерть вдарила по мені гірше, ніж усі поранення разом з контузією. Я й досі не можу змиритися із втратою друга і командира».

Олександра Єрмакова знали багато людей, знали, як відданого своїй справі чоловіка, людину не слова, а діла. Його цінували і поважали рідні, друзі, колеги, побратими. Коли виникла необхідність захищати Добропілля від сепаратистів, він одним з перших без вагань став до лав щойно створеної самооборони. Коли потрібно було матеріально допомагати армії, він давав власні гроші. А коли постала необхідність захищати Україну, не ухилявся, не стояв осторонь – пішов спочатку добровольцем, а потім – за мобілізацією.

У нього було все – процвітаючий бізнес, стабільний дохід, любляча і дружня родина. Усе, що мав, він полишив і пішов захищати Батьківщину, бо чітко знав, за що воює. І своє життя віддав, аби його діти жили у мирі, на своїй вільній землі.

Згадайте у ці дні Олександра Єрмакова, помоліться за нього, бо своє життя він віддав за кожного з нас…


Год назад погиб наш земляк Александр Ермаков


Год назад погиб наш земляк Александр Ермаков


Год назад погиб наш земляк Александр Ермаков


Год назад погиб наш земляк Александр Ермаков


Источник: Доброполье - это Украина

Обсудить данную новость Вы можете в группах сайта города Доброполье в социальных сетях ВКОНТАКТЕ и ОДНОКЛАССНИКИ, а также FACEBOOK.


загрузка...




avatar
Наверх -->